Фурункул

Фурункул (furunculus) — це гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула, сальної залози і навколишнього підшкірної жирової клітковини. Найбільш частою локалізацією фурункулів є задня поверхня шиї, передпліччя, тильна сторона кисті, обличчя, стегно. Поява двох і більше фурункулів свідчить про фурункульозі. У виникненні фурункулів відіграють роль мікротравми, наприклад розчухування шкіри при захворюваннях, що супроводжуються сверблячкою.

Етіологія та патогенез

Найбільш частим збудником фурункульозу є золотистий стафілокок, рідше — інші гноєтворні мікроби. Призводять до розвитку фурункула моментами є ослаблення організму, порушення обміну речовин (частіше цукровий діабет), авітаміноз, шкірні захворювання. Розвиток фурункула починається з освіти гнійної пустули: після поширення мікрофлори з волосяного мішечка в сосочковий шар шкіри виникає запальний інфільтрат. У центрі інфільтрату утворюється вогнище некрозу (некротичний стрижень), навколо нього накопичується гній. Після відторгнення гною і некротичного стрижня дефект шкіри заповнюється грануляціями з подальшим утворенням сполучної тканини.

Хворі на початку захворювання скаржаться на появу гнійників (пустули) або хворобливого ущільнення в товщі шкіри. З наростанням запалення приєднуються скарги на загальне нездужання, підвищення температури тіла, біль в області збільшується ущільнення. Найбільш виражену болючість відзначають при локалізації фурункула на ділянках шкіри, щільно прилеглих до підлягає тканин: на волосистій частині голови, потилиці, зовнішньому слуховому проході, тильній стороні пальців.

Клінічні прояви та діагностика

При огляді хворих на початку захворювання в області запалення відзначають невеликий гнійничок (пустули) з гіперемією шкіри навколо. Рідше можна визначити ущільнення в товщі шкіри і гіперемію шкіри над ущільненням, гнійничок при цьому відсутня. По мірі розвитку фурункула, наростання запалення утворюється конусовидно піднімається над шкірою інфільтрат діаметром 0,5-1,5 см, не має чітких кордонів. Шкіра над ними багряно-червоного кольору. В центрі інфільтрату з’являється покритий кіркою ділянку розм’якшення, з-під кірки виділяється невелика кількість гною. Після відходження гною в центрі інфільтрату визначається ділянка тканини зеленого кольору — верхівка некротичного стрижня. З утворенням некротичного стрижня кількість гнійного відокремлюваного збільшується, з гноєм і кров’ю відокремлюється і стрижень. У центрі інфільтрату після відходження стрижня з’являється досить глибока, помірно кровоточить ранка, яка швидко заповнюється грануляціями і заживає через 2-3 дні з утворенням втягнутого рубця.

Іноді при огляді на місці фурункула визначаються куляста припухлість, розм’якшення, незначне гнійне відокремлюване. Це абсцедирующий фурункул, що утворився внаслідок повного гнійного розплавлення некротичного стрижня і порушення відтоку гною.

Виявлені при огляді хворих на шкірі червоні смуги, які йдуть від фурункула, свідчать про приєднання лимфангиита, збільшення і болючість при пальпації регіонарних лімфатичних вузлів — про приєднання лімфаденіту.

При локалізації фурункула на обличчі (рис. 97) — верхній губі, століттях, надбрівних дугах — хворі скаржаться на сильний головний біль, високу температуру тіла, які є ознаками ускладнення фурункула гнійний тромбофлебіт лицевих вен. Останній іноді супроводжується гнійним менінгітом внаслідок переходу запалення по венах особи через очну вену на кавернозний синус.

Приєднання таких симптомів хвороби, як переміжна лихоманка, приголомшливий озноб, проливний піт, марення, затьмарення свідомості, блідість шкірних покривів, вказує на виникнення сепсису, а поява гнійників в інших органах (метастатичних абсцесів) підтверджує діагноз септикопіємії.

Лікування

Лікування фурункула консервативне. Хворих слід попередити про можливі серйозні ускладнення при видавлюванні фурункула, зрізанні пустули бритвою, застосуванні зігріваючих компресів. На початку захворювання обробляють шкіру 70% розчином етанолу, 2% саліциловим спиртом, проводять УВЧ-терапію. Після розкриття фурункула роблять пов’язки з протеолітичними ферментами, гіпертонічним розчином хлориду натрію, застосовують УФ-опромінення. Після відходження стрижня накладають мазеві пов’язки з емульсією хлорамфеніколу, маззю диоксометилтетрагидропиримидина. При ускладненні фурункула лимфангиитом і лімфаденітом показана антибіотикотерапія.

Хворі з фурункулом особи підлягають терміновій госпіталізації в хірургічне відділення, де проводять місцеве і загальне лікування, що включає антибіотикотерапію. Хворим призначають постільний режим, протерту їжу.

При абсцедуванням фурункула вдаються до хірургічного лікування — розкриття абсцесу.

При рецидивуючих одиночних фурункулах і фурункульозі необхідно спеціальне обстеження хворих, що дозволяє виявити порушення обміну речовин (цукровий діабет, авітаміноз). З метою підвищення стійкості організму до стафілококової інфекції проводять імунізацію стафілококових анатоксином.