Передопераційний період.

0
1

Передопераційний період

Передопераційний період — час від надходження хворого в лікувальний заклад до початку операції. Тривалість його буває різною і залежить від характеру захворювання, тяжкості стану хворого, терміновості операції.

Основні задачі передопераційного періоду:

1) встановити діагноз;

2) визначити свідчення, терміновість виконання і характер операції;

3) підготувати хворого до операції. Основна мета передопераційної підготовки хворого — звести до мінімуму ризик майбутньої операції і можливість розвитку післяопераційних ускладнень.

Встановивши діагноз хірургічного захворювання, слід виконати у певній послідовності основні дії, що забезпечують підготовку хворого до операції:

1) визначити показання і терміновість операції, з’ясувати протипоказання;

2) провести додаткові клінічні, лабораторні та діагностичні дослідження з метою з’ясування стану життєво важливих органів і систем;

3) визначити ступінь анестезиолого-операційного ризику;

4) провести психологічну підготовку хворого до операції;

5) здійснити підготовку органів, корекцію порушень систем гомеостазу;

6) провести профілактику ендогенної інфекції;

7) вибрати метод знеболювання, провести премедикацію;

8) здійснити попередню підготовку операційного поля;

9) транспортувати хворого в операційну;

10) укласти хворого на операційний стіл.

Визначення терміновості операції

Терміни виконання операції визначаються показаннями, які можуть бути життєвими (вітальними), абсолютними і відносними.

Життєві показання до операції виникають при таких захворюваннях, при яких найменша відстрочка операції загрожує життю хворого. Такі операції виконують в екстреному порядку. Життєві показання до операції виникають при таких патологічних станах.

  • Триваюча кровотеча при розриві внутрішнього органу (печінки, селезінки, нирки, маткової труби при розвитку в ній вагітності), пораненні великих судин, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки. У цих випадках, якщо кровотеча, що продовжується не буде терміново зупинено під час операції, воно може швидко привести до смерті хворого.
  • Гострі захворювання органів черевної порожнини запального характеру — гострий апендицит, защемлена грижа, гостра кишкова непрохідність, тромбоемболія. Ці захворювання чреваті розвитком гнійного перитоніту або гангрени органу при тромбоемболії, які становлять небезпеку для життя хворого.
  • Гнійно-запальні захворювання — абсцес, флегмона, гнійний мастит, гострий остеомієліт та ін У цих випадках відстрочення операції може привести до розвитку у хворих загальної гнійної інфекції — сепсису.

Абсолютні показання до операції виникають при таких захворюваннях, при яких невиконання операції, що тривала відстрочка можуть привести до стану, що загрожує життю хворого. Ці операції виконують в терміновому порядку, через кілька днів або тижнів після надходження хворого в хірургічне відділення. До таких захворювань належать злоякісні новоутворення, стеноз воротаря, механічна жовтяниця, хронічний абсцес легені та ін Тривала відстрочка операції може призвести до появи метастазів пухлини, загального виснаження, печінкової недостатності та інших тяжких ускладнень.

Відносні показання до операції можуть бути при захворюваннях, що не представляють загрози для життя хворого (грижі, варикозне розширення поверхневих вен нижніх кінцівок, доброякісних пухлинах). Ці операції виконуються в плановому порядку.

При визначенні необхідності хірургічної операції з’ясовують протипоказання для її проведення: серцева, дихальна і судинна недостатність (шок), інфаркт міокарда, інсульт, печінково-ниркова недостатність, тромбоемболічна хвороба, тяжкі порушення обміну речовин (декомпенсація цукрового діабету, прекоматозний стан, кома), важка анемія, виражена кахексія. Зазначені зміни з боку життєво важливих органів повинні оцінюватися індивідуально, відповідно до об’єму і ваги передбачуваної операції. Оцінку стану хворого проводять спільно з відповідними спеціалістами (терапевтом, невропатологом, ендокринологом). При відносних показаннях до операції і наявності захворювань, що збільшують ризик, втручання відкладають, і відповідні фахівці проводять лікування захворювань.

При виконанні операції за життєвими показаннями, коли передопераційна підготовка обмежена декількома годинами, оцінку стану хворого і підготовки його до операції проводять спільно хірург, анестезіолог-реаніматолог, терапевт. Необхідно визначити обсяг операції, метод знеболювання, засоби для лікарської і трансфузійної терапії. Обсяг операції повинен бути мінімальним, спрямованих на порятунок життя хворого. Наприклад, у тяжкохворого з гострим холециститом операцію обмежують холецистостомией; у хворого з гострою кишковою непрохідністю, спричиненою пухлиною товстої кишки, операція полягає в накладенні колостоми (товстокишкової нориці) і т. д.

Вибір методу знеболення у цих хворих повинен бути строго індивідуальним. Перевагу слід віддати НЛА.

При захворюваннях легенів, бронхіальній астмі показаний наркоз галотаном, при серцевій недостатності деякі операції можуть бути виконані під місцевою анестезією.

Оцінка операційно-анестезіологічного ризику

Хірургічна операція і анестезія представляють для хворого потенційну небезпеку. Тому об’єктивна оцінка операційно-анестезіологічного ризику дуже важлива при визначенні показань до операції та вибір методу анестезії. Це дозволяє зменшити небезпеку операції за рахунок адекватної передопераційної підготовки, вибору раціонального обсягу оперативного втручання і виду знеболювання. Зазвичай застосовують бальну оцінку операційно-анестезіологічного ризику, яка проводиться з урахуванням трьох факторів: загального стану хворого, обсягу і характеру операції, виду анестезії.

  • Оцінка загального стану хворого:
  • 1) загальна задовільний стан хворого з локалізованими хірургічними захворюваннями при відсутності супутніх захворювань та системних розладів — 0,5 бала;

    2) стан середньої тяжкості: хворі з легкими або помірними системними розладами — 1 бал;

    3) тяжкий стан: хворі з вираженими системними розладами, пов’язаними з хірургічним або супутніми захворюваннями, — 2 бали;

    4) вкрай тяжкий стан: хворі з вкрай тяжкими системними розладами, зумовленими основним або супутнім захворюванням, що представляє загрозу для життя хворого без оперативного втручання або під час його виконання, — 4 бали;

    5) термінальний стан: хворі з декомпенсацією функцій життєво важливих органів і систем, що визначають імовірність смерті під час операції і в найближчі години після її виконання, — 6 балів.

  • Оцінка обсягу і характеру операції:
  • 1) операції на поверхні тіла і малі гнійні операції — 0,5 бала;

    2) більш складні операції на поверхні тіла, внутрішніх органах, хребті, периферичних нервах і судинах — 1 бал;

    3) тривалі і великі операції на внутрішніх органах, травматології, урології, онкології, нейрохірургії — 1,5 бали;

    4) складні операції на серці, великих судинах, розширені операції в онкології, повторні та реконструктивні операції — 2 бали;

    5) складні операції на серці в умовах штучного кровообігу (з використанням апарату штучного кровообігу — АІК), трансплантація органів внутрішніх — 2,5 бала.

    III. Оцінка характеру анестезії:

    1) місцева потенціювати анестезія — 0,5 бала;

    2) регіонарна, спинномозкова, епідуральна, внутрішньовенна анестезія, інгаляційний масковий наркоз з самостійним диханням — 1 бал;

    3) стандартний комбінований ендотрахеальний наркоз — 1,5 бали;

    4) комбінований ендотрахеальний наркоз в комбінації зі штучної гіпотермією, керованої артеріальної гіпотензією, масивною інфузійною терапією, електрокардіостимуляція — 2 бали;

    5) комбінований ендотрахеальний наркоз у поєднанні з штучним кровообігом (використанням АШК), гіпербаричної оксигенацією, з використанням інтенсивної терапії, реанімації — 2,5 бала.

    Ступінь ризику оцінюють за сумою балів: I ступінь (незначний ризик) — 1,5 бали; ІІ ступінь (помірний ризик) — 2-3 бали; III ступінь (значний ризик) — 3,5-5 балів; IV ступінь (високий ризик) — 8,5-11 балів.

    Отриманий показник дозволяє скоротити небезпеку оперативного втручання за рахунок зменшення його обсягу, правильного вибору характеру операції та анестезії з найменшим ступенем ризику.

    Додаткові дослідження

    Правильно оцінити стан хворого перед операцією допомагає ретельне його обстеження. У період передопераційної підготовки виникає необхідність у проведенні додаткових досліджень.

    З анамнезу необхідно з’ясувати наявність спраги, обсяг втрати рідини з блювотою, обсяг кривавої блювоти й орієнтовний обсяг крововтрати при зовнішньому кровотечі. З’ясовують алергологічний та трансфузиологический анамнез: переносимість хворим у минулому трансфузійних засобів, а також наявність захворювань печінки і нирок, кількість виділеної сечі в зв’язку з набутим захворюванням.

    При огляді шкіри та слизових оболонок слід звернути увагу на їх сухість, спадання поверхневих вен, що вказує на дегідратацію, волемические порушення. Ціаноз кінчиків пальців, мармуровість шкірних покривів свідчать про порушення мікроциркуляції, дихальної недостатності.

    Обов’язковими є визначення частоти і характеру пульсу, АТ, а у важкохворих — ЦВТ (в нормі — 50-150 мм вод.ст.), а також проведення ЕКГ-дослідження. Визначають глибину і частоту дихання, відзначають наявність задишки, шумів і хрипів при аускультації легенів.

    Для оцінки видільної функції нирок визначають діурез — добовий і погодинної (в нормі 30-40 мл/год), відносну щільність сечі.

    З метою оцінки стану гомеостазу повторно періодично визначають концентрацію Нb, показник гематокриту, кислотно-основного стану, утримання основних електролітів (Na+, К+, Са2+, Mg2+, С1—), ОЦК і його компоненти. Зміни гомеостазу не носять специфічного характеру, вони проявляються при різних хірургічних захворюваннях (травма, кровотеча, хірургічна інфекція).

    В екстрених ситуаціях лабораторні дослідження повинні бути обмежені, щоб не затримувати операцію. При встановленому діагнозі дослідження крові та сечі (загальні аналізи) дозволяють визначити ступінь вираженості запальних змін та крововтрати (зміст НЬ, гематокрит). За загальним аналізом сечі оцінюють стан функцій нирок. По можливості досліджують експрес-методом електролітний склад крові, ОЦК. Ці дані важливі для проведення трансфузійної терапії як з дезінтоксикаційної (при гнійному запаленні), так і з замісної (при крововтраті) метою. З’ясовують наявність у хворого хронічних запальних захворювань (запалення зубів, хронічного тонзиліту, фарингіту, гнійничкових захворювань шкіри, запалення придатків матки, передміхурової залози та ін), проводять санацію вогнищ хронічної інфекції. Якщо операцію виконують за відносними показаннями, хворий може бути виписаний для лікування хронічних запальних захворювань.

    Час для підготовки до операції вкрай обмежено при екстрених втручань і практично відсутня в екстремальних ситуаціях (при пораненні серця, масивних внутрішніх кровотечах), коли хворого відразу доставляють в операційну.

    Підготовка до операції

    Підготовка до операції починається до надходження хворого в хірургічне відділення. Лікар поліклініки або швидкої допомоги при першому контакті з хворим визначає попередні показання до операції, проводить дослідження, які дозволяють встановити діагноз, проводить психологічну підготовку хворого, роз’яснюючи йому необхідність операції і переконуючи в сприятливому її кінець. Якщо порушені функції життєво важливих органів, виникли кровотеча, шок, лікар починає проводити протишокові заходи, зупинку кровотечі, застосовує серцеві, судинні засоби. Ці дії тривають при транспортуванні хворого в хірургічне відділення і є початком підготовки хворого до операції.

    Психологічна підготовка спрямована на заспокоєння хворого, вселення в нього впевненості в успішному результаті операції. Хворому роз’яснюють неминучість операції та необхідність її термінового виконання, роблячи це в м’якій формі, спокійним голосом, щоб переконати хворого довіру до лікаря. Особливо важливо переконати хворого, якщо він відмовляється від операції, недооцінюючи тяжкість свого стану. Це стосується таких захворювань і станів, як гострий апендицит, защемлена грижа, перфорація порожнистого органа (наприклад, при виразці шлунка), внутрішньочеревна кровотеча (при порушеній позаматковій вагітності, розрив печінки, селезінки), проникаюче поранення живота, грудей, коли зволікання з операцією може призвести до прогресування перитоніту, важкій крововтраті та непоправних наслідків.

    Передопераційна підготовка — важливий етап хірургічного лікування хворого. Навіть при бездоганно виконаної операції, якщо не враховані порушення функцій органів і систем організму, не проведена їх корекція до, під час і після втручання, успіх у лікуванні сумнівний і результат операції може бути несприятливим.

    Передопераційна підготовка повинна бути короткостроковою, быстроэффективной і в екстрених ситуаціях в першу чергу спрямованої на зменшення ступеня гіповолемії та дегідратації тканин. У хворих з гіповолемією, порушеннями водно-електролітного балансу і кислотно-основного стану відразу ж розпочинають інфузійну терапію: переливання декстрану [пор. мовляв. маса 50 000-70 000], альбуміну, протеїну, розчину гідрокарбонату натрію при ацидозі. Для зменшення метаболічного ацидозу вводять концентрований розчин декстрози з інсуліном. Одночасно застосовують серцево-судинні засоби.

    При гострій крововтраті і зупиненому кровотечі проводять переливання крові, декстрану [пор. мовляв. маса 50 000-70 000], альбуміну, плазми. При триваючому кровотечі починають трансфузію в кілька вен і хворого відразу ж доставляють в операційну, де виконують операцію з метою зупинки кровотечі під прикриттям трансфузійної терапії, яку продовжують і після втручання.

    При надходженні хворого в стані шоку (травматичного, токсичного або геморагічного) при зупиненому кровотечі проводять протишокову терапію, спрямовану на ліквідацію шокогенного фактора (усунення болю при травматичному шоці, зупинка кровотечі при геморагічному шоці, дезінтоксикаційна терапія при токсичному шоці), відновлення ОЦК (з допомогою трансфузійної терапії) та тонусу судин (з допомогою судинозвужувальних засобів).

    Шок вважають протипоказанням до операції (за винятком геморагічного шоку при триваючому кровотечі). Операцію виконують, коли ПЕКЛО встановлюється на рівні не нижче 90 мм рт.ст. При геморагічному шоці та триваюче внутрішньому кровотечі оперують, не чекаючи виведення хворого із стану шоку, так як причина шоку — кровотеча — може бути усунена тільки під час операції.

    Підготовка органів і систем гомеостазу повинна бути комплексною і включати наступні заходи:

    1) поліпшення судинної діяльності, корекцію порушень мікроциркуляції за допомогою серцево-судинних засобів, препаратів, що поліпшують мікроциркуляцію (декстран [пор. мовляв. маса 30 000-40 000]);

    2) боротьбу з дихальною недостатністю (оксигенотерапія, нормалізація кровообігу, в крайніх випадках — керована вентиляція легенів);

    3) дезінтоксикаційну терапію — введення рідин, кровозамінників розчинів дезинтоксикаційної дії, форсований діурез, застосування спеціальних методів детоксикації — гемосорбції, лімфосорбції, плазмаферезу, оксигенотерапії;

    4) корекцію порушень в системі гемостазу.

    При виявленні у хворого того чи іншого виду гіповолемії, порушень водно-електролітного балансу, кислотно-основного стану визначають терміновість комплексної трансфузійної терапії, спрямованої на усунення порушень з допомогою засобів, які відновлюють ОЦК, усувають дегідратацію, нормалізують кислотно-основний стан і електролітний баланс (див. главу 7).

    Спеціальна передопераційна підготовка проводиться у відповідності з захворюванням і визначається локалізацією процесу і станом хворого. Так, майбутня операція на товстій кишці вимагає спеціальної підготовки кишечника: безшлакова дієта, прийом проносних, за кілька днів до операції призначають очисні клізми. За 2-3 дні до неї перорально хворому дають антибіотики широкого спектру дії, щоб зменшити бактеріальну обсемененность товстої кишки і тим самим знизити ризик інфікування оточуючих тканин і кишкових швів у післяопераційному періоді.

    При операції з приводу стенозу антрального відділу шлунка, викликаного виразковою хворобою або пухлиною, попередньо протягом декількох днів зондом видаляють застійне шлунковий вміст та шлунок промивають до світлої води розчином натрію гідрокарбонату, слабким розчином хлористоводневої кислоти або кип’яченою водою.

    При гнійних захворюваннях легень (абсцес, бронхоектатичної хвороби) у передопераційному періоді проводять комплексну бронхіальну санацію, використовуючи інгаляції антибіотиків, антисептиків для боротьби з мікрофлорою і протеолітичні ферменти, муколітичні засоби для розрідження і кращого видалення гнійного мокротиння; застосовують ендотрахеальної і эндобронхиальное введення лікарських речовин, використовують лікувальні бронхоскопії для санації бронхіального дерева і порожнини абсцесу.

    З метою санації кісткової порожнини, гнійних нориць у хворих на хронічний остеомієліт у передопераційному періоді через катетери, введені в свищева ходи, довгостроково промивають кісткову порожнину і свищ розчинами антибактеріальних препаратів протеолітичних ферментів.

    При порушенні природного прийому, пасажу їжі хворого відразу ж переводять на парентеральне харчування (див. розділ 7) або харчування через зонд (проведений нижче місця звуження стравоходу чи вихідного відділу шлунка) або через гастростому.

    Особливої уваги вимагає підготовка до операції хворих, у яких хірургічні захворювання, травматичні ушкодження виникли на тлі цукрового діабету. Необхідна ретельна корекція кислотно-основного стану (метаболічний ацидоз), порушень в серцево-судинній системі, нирках, нервовій системі. Хворих, які отримували пролонговані форми інсуліну, перед операцією переводять на прийом простого інсуліну.

    Ці приклади не вичерпують усіх можливих варіантів спеціальної передопераційної підготовки — вона має свої особливості при різних захворюваннях і докладно викладається в курсі приватної хірургії.

    При передопераційної підготовки хворого виникає необхідність у виконанні тих чи інших процедур, спрямованих на підготовку органів і систем хворого. Якщо хворий приймав напередодні їжу або у нього є явища кишкової непрохідності, перед операцією проводять промивання шлунка для попередження блювоти або регургітації під час наркозу.

    Для промивання шлунка необхідні шлунковий зонд, воронка, таз, гумовий фартух, рукавички, кружка і глечик з кип’яченою водою. Якщо дозволяє стан хворого, його саджають на стілець, але частіше цю процедуру проводять у положенні хворого лежачи. Кінець зонда змащують вазеліновою олією, вводять в порожнину рота, потім в глотку, змушуючи хворого ковтати, і злегка просувають зонд по стравоходу. Досягнення першої мітки на зонді (50 см) означає, що його кінець знаходиться в кардіальним відділі шлунка. При переповненні шлунка зонда одразу починає виділятися вміст, вільно стікає в таз. Коли самостійне закінчення припиняється, зовнішній кінець зонда вставляють скляну воронку і приступають до промивання шлунка методом сифона. Для цього воронку піднімають над рівнем рота на 20-25 см і вливають в неї 0,5-1 л води, яка проходить в шлунок. Щоб у шлунок не потрапило повітря, струмінь повинна бути безперервною. При повному виході рідини з воронки останню плавно опускають до колін хворого (якщо він сидить) або нижче рівня ліжка (при горизонтальному його положенні), причому розтруб воронки повинен знаходитися зверху. Воронка починає заповнюватися рідиною, з наповненої воронки її зливають у відро або таз. Якщо рідини вийшло менше, ніж введено в шлунок, положення зонда змінюють — вводять глибше підтягують, а воронку плавно піднімають і знову опускають. Виділяється при цьому рідину зливають, після припинення виділення вливають нову, і так — до чистої промивної води.

    Якщо струм рідини припиняється, слід, скориставшись шприцом Жане, кілька разів влити в зонд воду під тиском і аспірувати її. Як правило, застряглі шматочки їжі вдається видалити, інакше зонд видаляють, прочищають і вводять знову.

    По закінченні промивання зонд плавно видаляють, охоплюючи його, як муфтою, рушником, підведеного до рота хворого.

    Катетеризація сечового міхура перед операцією проводиться з метою його спорожнення при затримці сечі — для дослідження сечового міхура, якщо є підозра на травму нирки або сечових шляхів.

    Для катетеризації необхідні стерильний гумовий катетер, два стерильних пінцета, стерильне вазелінове масло, ватні кульки, розчин нітрофуралу 1:5000 або 2% розчин борної кислоти. Все це укладають на стерильний лоток. Руки миють проточною водою з милом і обробляють протягом 3 хв спиртом.

    При катетеризації у чоловіків хворого укладають на спину із зігнутими в тазостегнових і колінних суглобах і розведеними ногами. Між його ногами встановлюють судно або лоток для збору сечі. Головку статевого члена і область зовнішнього отвору сечовипускального каналу ретельно протирають марлевим кулькою, змоченим антисептичним розчином. Пінцетом беруть катетер на відстані 2-3 см від його дзьоба і змащують вазеліновою олією. Лівою рукою між III і IV пальцями беруть статевий член в області шийки, а I і II пальцями розсовують зовнішній отвір сечовипускального каналу і пінцетом вставляють у нього катетер. Переміщаючи пінцет, поступово просувають катетер. Невеличке відчуття опору при просуванні катетера можливо при проходженні їм истмической частини сечівника. Поява сечі з катетера підтверджує, що він знаходиться в сечовому міхурі. При виділенні сечі відзначають її колір, прозорість, кількість. Після виведення сечі катетер витягують.

    При невдалої спробі вивести сечу м’яким катетером вдаються до катетеризації металевим катетером, що вимагає певних навичок (є небезпека пошкодження сечівника).

    Катетеризацію у жінок виконати технічно простіше, так як сечовипускальний канал у них короткий, прямий і широкий. Її проводять у положенні хворий на спині із зігнутими і розведеними ногами. Хвора лежить на судні. Проточною водою обмивають зовнішні статеві органи, розводять малі статеві губи пальцями лівої руки і ватним тампоном, змоченим антисептичним розчином, протирають область зовнішнього отвору сечовипускального каналу. Правою рукою пінцетом вставляють у нього катетер. Можна використовувати жіночий металевий катетер, який беруть за павільйон так, щоб дзьоб його був звернений догори. Катетер легко просувають до появи сечі. Видаливши сечу, катетер витягують.

    Для проведення очисної клізми необхідна гуртка Есмарха з гумовою трубкою, краном або затискачем і скляним або пластмасовим наконечником. В кружку набирають 1-1,5 л води, заповнюють трубку, щоб вийшло повітря, і перекривають у самого наконечника краном або затиском. Наконечник змащують вазеліновою олією. Хворого укладають на лівий бік (по розташуванню сигмовидної кишки) та вводять наконечник у пряму кишку на глибину 10-15 див Затискач знімають чи відкривають кран, кружку піднімають і повільно вводять воду в пряму кишку, потім наконечник видаляють, хворого укладають на спині на подкладное судно (або, якщо дозволяє стан, він сідає на судно). Рекомендують якомога довше утримувати воду.

    Сифонну клізму застосовують у випадках, коли очистити кишечник від калових мас звичайної клізмою не вдається (кишкова непрохідність, каловий завал). Для сифона використовують гумову трубку або зонд, які надягають на велику скляну воронку. Хворого укладають на лівий бік на край ліжка, кушетку або тапчан. Лійку заповнюють водою і, відкривши затискач на трубці, що витісняють з неї повітря, після чого знову накладають затискач. Кінець гумової трубки або зонда вводять у пряму кишку на 10-12 см, знімають затискач і, піднімаючи воронку, вводять воду в товсту кишку в обсязі 2-3 л. Воду постійно підливають в воронку, щоб не було перерви в струмені рідини і в кишку не потрапило повітря. При позивах на стілець лійку опускають нижче рівня ліжка, тоді за типом сифона рідина буде наповнювати воронку, а з рідиною — відходити гази і калові маси. При наповненні воронки рідину зливають. Процедуру заповнення кишки водою і виведення її повторюють кілька разів, витрачаючи 10-15 л. Рясне відходження калу і газів, зникнення болів, зменшення здуття живота є сприятливими ознаками при кишкової непрохідності.

    Напередодні операції хворого оглядає анестезіолог і відповідно до передбачуваної операцією, станом хворого, методом знеболювання призначає премедикацію (див. главу 3).

    Попередня підготовка операційного поля

    Напередодні операції хворому роблять очищувальну клізму, він приймає гігієнічну ванну або душ, потім йому змінюють натільну і постільну білизну. Вранці в день операції хворому збривають волосся в області операційного поля сухим способом.

    При наявності рани підготовка операційного поля має свої особливості. Пов’язку знімають, рану накривають стерильною серветкою, а шкіру навколо протирають діетиловим ефіром і збривають волосся сухим способом. Всі рухи — протирання шкіри, збривання волосся — повинні проводитися в напрямку від рани, щоб зменшити ступінь її забруднення. Після збривання волосся серветку знімають, шкіру навколо рани змащують 5% спиртовим розчином йоду і рану накривають стерильною серветкою. В операційну рану знову обробляють спиртовим розчином йоду і ізолюють стерильним операційним білизною.

    Доставка хворого в операційну

    Хворого доставляють в операційну на каталці. В екстрених випадках продовжують вливання тих чи інших лікарських розчинів, одночасно з допомогою інтубаційної трубки (якщо була інтубація трахеї) проводять ШВЛ.

    Якщо у хворого було зовнішнє кровотеча і накладено джгут, то хворого транспортують в операційну джгутом, який знімають під час операції або безпосередньо перед нею. Так само при відкритих переломах хворого доставляють в операційну з пов’язкою, накладеної на рану, і з транспортною шиною, а хворих з гострою кишковою непрохідністю — з зондом, введеним в шлунок. З каталки хворого обережно перемішають на операційний стіл разом з системою для трансфузії, джгутом або транспортною шиною і укладають в положення, необхідне для виконання операції.

    ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

    Please enter your comment!
    Please enter your name here