Правові та етичні аспекти і проблеми евтаназії

В юридичній, філософській та медичній літературі, у нас і за кордоном обговорюється питання про ПРАВО на смерть стосовно ЕВТАНАЗІЇ /право на легку смерть/. Евтаназія (від грец. «еу» — добрий, щасливий) – легка безболісна смерть пацієнта на його прохання. Термін запропонований в 16 ст. англ. філософом Ф. Беконом. Розрізняють активну /позитивну/ евтаназію, коли використовуються засоби чи дії, прискорюють настання смерті /передозування снодійного, смертельна ін’єкція/, і пасивну /негативну/ евтаназію, яка означає відмову від штучних заходів для підтримання життя. Обидва види евтаназії стосуються тільки ХВОРОГО пацієнта. Їх застосування передбачається на його прохання. Крім евтаназії, є такі поняття як:

Медикотаназия – полегшення фізичних, психічних страждань хворого з допомогою застосування медикаментозних, знеболювальних, на заспокійливих засобів.

Ортотаназия – відмова від активних заходів по підтримці і продовженню життя пацієнта (пасивна евтаназія).

Дистаназия – максимально можливе продовження життя безнадійно хворих.

Стосовно до пасивної евтаназії, людина має право вимагати кваліфікованої медичної допомоги, але так само має право від неї ВІДМОВИТИСЯ. В останні роки з’являється безліч асоціацій з назвами типу «Право на гідну смерть». У Франції поширення отримала теорія «Біологічного заповіту». Перебуваючи в здоровому розумі і твердій пам’яті невиліковно хвора людина пише наступне заповіт: «Прошу використати всі можливі засоби, щоб полегшити страждання, в якості останнього засобу прошу удатися до евтаназії». Такий заповіт має юридичну силу в 21 з 51 штату США. Закон про право на легку смерть прийнятий в Китаї, про евтаназію — у Голландії. Опитування громадської думки у Великобританії показав, що при певних умовах 72 проц. респондентів готові схвалити евтаназію, 82 відс. жителів Японії згодні з тим, що при повній відсутності надії на вилікування припинити подальше існування пацієнта і його вимкнути систему життєзабезпечення. У Росії це питання також вирішено законодавчо /Основи законодавства про охорону здоров’я громадян. Ст. 45 — особа, що спонукає до евтаназії або виконує її, несе кримінальну відповідальність. Проте в суспільстві тривають дискусії по цьому питанню.

На користь позиції заперечення евтаназії висуваються серйозні доводи:

— у діагнозі захворювання як невиліковного може бути допущена помилка,

— можуть бути незабаром виявлені методи і засоби його лікування,

медицині відомі випадки самовільного лікування хворих, що вважалися невиліковними,

— велика можливість зловживань і т. д.

Прихильники евтаназії виходять з того, що найвищою цінністю є реальне благополуччя людини, що право на життя передбачає і право на смерть. Один з аспектів цього права — можливість самостійно розпоряджатися своїм життям, тобто піддавати себе значному ризику та вирішувати питання про припинення життя. За даними ВООЗ у світі щорічно відбувається понад 500000 самогубств і близько 7 млн. спроб самогубства. Довгі роки вкорінювалося думка, що кінчають самогубством психічно хворі люди. На самому ділі вони складають всього 25 проц., ще 19 проц.- це алкоголіки, а решта, переважна частина — особи, які ніколи не лікувались у психіатра і не виявляли будь-яких поведінкових особливостей, які дозволяють віднести їх до категорії хворих. Самогубство не може, звичайно, пропагуватися, і заохочуватися, але в той же час, воно не повинно призводити до негативних наслідків з боку держави до родичів померлого, а при невдалій спробі — до самого потерпілого.

Наведені аргументи доводять необхідність дозволу евтаназії у виключних випадках при наявності:

— свідомої та неодноразового прохання хворого про застосування евтаназії як спосіб штучного переривання життя,

— неможливість полегшити страждання хворого відомими способами,

— точної, безсумнівною доведеність неможливості врятувати життя, встановленої колегією лікарів при обов’язковій одноголосності,

— попередження органів прокуратури.

Рішення про евтаназію має прийматися ТІЛЬКИ самим пацієнтом, і якщо хворий не встиг оформити дане рішення в період свого повного свідомості, мови про ЕВТАНАЗІЮ йти не може. Так у 1989 р. в Німеччині була засуджена медсестра за ВБИВСТВО кількох пацієнтів. З її свідчень випливало, що вона робила смертельні ін’єкції невиліковно хворим, але не на їх прохання а з співчуття до їх страждань. Такі дії повинні однозначно розцінюватися як злочину проти особи, що не мають відношення до евтаназії.