Закриті пошкодження мяких тканин.

0
1

Закриті пошкодження м’яких тканин

До закритих ушкоджень належать механічні ушкодження м’яких тканин (забиті місця, здавлення, розтягування і розриви) без порушення цілісності шкірного покриву.

Забій

Забиття (contusio) — закрите механічне пошкодження м’яких тканин та органів без видимого порушення їх анатомічної цілісності (на відміну від підшкірних розривів).

Забій зазвичай виникає в результаті падіння або удару, нанесеного тупим предметом, що володіє малою кінетичною енергією (каменем, деталлю вироби, інструментом тощо). Забої м’яких тканин можуть бути самостійним пошкодженням або спостерігаються одночасно з переломами, нанесеними тупим предметом, при забитих ранах. Найчастіше зустрічаються зовнішні (поверхневі) забої кінцівок і голови, вони можуть супроводжуватися травмою та іншими ушкодженнями (струсом мозку, розривом) внутрішніх органів грудей, живота, головного мозку. Клінічними ознаками забиття є біль, припухлість, крововилив, порушення функцій.

Біль — перший симптом удару, з’являється відразу в момент травми і буває значною. Особливо сильний біль буває при ударі окістя. Потім біль дещо зменшується, а через 1-3 год після травми поновлюється або значно посилюється. Зміна характеру болю, збільшення її інтенсивності обумовлені посиленням травматичного набряку, крововиливів (просочування тканин кров’ю) або наростанням гематоми.

При забої кінцівок руху в суглобах спочатку збережені, а по мірі наростання крововиливи і набряк стають неможливими, особливо при гемартрозі. Таким розладом функцій забої відрізняються від переломів і вивихів, при яких активні та пасивні рухи стають неможливими відразу після травми.

В області удару швидко з’являється припухлість. При огляді вона має вигляд хворобливого ущільнення, яке без чітких меж переходить у здорові тканини. Найбільша хворобливість при пальпації відзначається при ударі окістя, освіту поднадкостної гематоми. Припухлість, як правило, наростає в перші години або добу після травми, що обумовлено розвитком травматичного набряку та запальних змін.

Для забоїв характерно розвиток синця, що обумовлено просочуванням шкіри та підшкірної клітковини вилилась кров’ю.

Час появи синця залежить від глибини крововиливи. При забитті шкіри та підшкірної клітковини він з’являється відразу ж у перші хвилини або години, при ударі м’язів, окістя — на 2-3-ю добу і іноді далеко від місця удару. Поява пізніх синців, особливо далеко від місця удару, є серйозним симптомом і вимагає додаткового дослідження (наприклад, рентгенологічного — для виключення перелому або тріщини кістки). В якості прикладу можна навести симптом окулярів — синці в області очниць, які з’являються через кілька годин або навіть на 2-е добу після удару голови. Поява цього симптому є грізною ознакою травми черепа, перелому його заснування.

Колір синця піддається певним змінам внаслідок розпаду гемоглобіну. Свіжий синець червоно-фіолетового кольору, через 5-6 днів вона стає зеленою, а потім — жовтим. За кольором синця можна судити про давність травми.

При обстеженні хворого з травмою кінцівок необхідно визначити пульсацію периферичних артерій, порівняти шкірну температуру обох кінцівок, досліджувати чутливість на периферичних ділянках, так як удари можуть супроводжуватися пошкодженням або здавленням гематомою судинно-нервового пучка. При підозрі на можливе пошкодження кістки (перелом, тріщину) необхідно рентгенологічне дослідження.

При наданні допомоги на місце забитого кінцівки накладають що давить пов’язку. Протягом перших діб для зменшення крововиливу до місця забиття прикладають міхур з льодом, через кожні 2 год роблять перерви на 30-40 хв. При ударах кінцівок, що супроводжуються гемартрозом, кінцівки необхідно створити спокій (піднесене положення), накласти пов’язку, що давить на суглоб. З 2-3-х діб для прискорення розсмоктування крововиливу застосовують теплові процедури — грілки, солюкс. Великі гематоми пунктирують через 5-7 днів, видаляють кров і накладають пов’язку, що давить.

Травматичний токсикоз

Травматичний токсикоз (синдром тривалого здавлення, краш-синдром) — своєрідний патологічний стан, обумовлений тривалим здавленням м’яких тканин кінцівок, в основі якого лежать ішемічний некроз м’язів, інтоксикація продуктами некрозу з розвитком печінково-ниркової недостатності.

Виникає синдром після звільнення кінцівки від стискання, вилучення постраждалого з-під уламків зруйнованих будівель, із завалів. В розвитку синдрому відіграють роль наступні патогенетичні фактори: 1) больове подразнення; 2) травматична токсемія внаслідок всмоктування продуктів розпаду тканин; 3) плазмо — та крововтрата.

У перебігу травматичного токсикозу розрізняють три періоди:

  • I — період наростання набряку і судинної недостатності, що триває 1-3 дні;
  • II — період гострої ниркової недостатності, що триває з 3-ї по 9-12-й день;
  • III — період одужання.

У I періоді відразу після звільнення кінцівки від стискання постраждалі відзначають біль у кінцівці і неможливість рухів, слабкість, нудоту. Загальна їх стан може бути задовільним, шкірні покриви бліді, відзначається невелика тахікардія, АТ в межах норми. Однак швидко, протягом декількох годин, наростає набряк розчавленої кінцівки, одночасно частішає пульс, знижується артеріальний тиск, підвищується температура тіла, шкірні покриви стають блідими, хворий відзначає виражену слабкість, тобто розвивається клінічна картина шоку. При огляді кінцівки відразу після вилучення постраждалого з-під уламків зазначаються її блідість, безліч саден, синців. Набряк кінцівки швидко наростає, значно збільшується її обсяг, шкіра набуває нерівномірну багрово-синюшного забарвлення, на ній з’являються крововиливи, пухирі з серозним або серозно-геморагічним вмістом. При пальпації визначаються тканини дерев’янистої щільності, при натисканні пальцем на шкірі не залишається ямок. Рухи в суглобах неможливі, спроби зробити їх викликають різкий біль. Пульсація периферичних артерій (в дистальних відділах кінцівки) не визначається, усі види чутливості втрачені. Дуже швидко, іноді відразу ж, зменшується кількість сечі — до 50-70 мл/добу. Сеча набуває лаково-червоного, а потім темно-бурого забарвлення, вміст білка висока (600-1200 мг/л). При мікроскопії осаду сечі виявляють багато еритроцитів, а також зліпки канальців, що складаються з міоглобіну. Відзначається згущення крові, збільшення вмісту гемоглобіну, еритроцитів, високий гематокритне число, прогресує азотемія.

Перехід хвороби в період гострої ниркової недостатності характеризується відновленням кровообігу та прогресуванням ниркової недостатності. В цей період біль зменшується, артеріальний тиск стає нормальним, залишається помірна тахікардія — пульс відповідає температурі тіла 37,3-37,5 °С. Незважаючи на поліпшення кровообігу, прогресує ниркова недостатність, наростає олігурія, що переходить в анурію, рівень сечовини, креатиніну в крові високий. При великому ураженні тканин лікування може бути неефективним, в таких випадках на 5-7-й день розвивається уремія, яка може призвести до смерті хворого.

При сприятливому перебігу захворювання та ефективності проведеного лікування настає період одужання. Загальний стан хворих покращується, зменшується азотемія, збільшується кількість сечі, в ній зникають циліндри і еритроцити. На фоні покращення загального стану в кінцівки з’являється біль (вона може бути вираженою, пекучого характеру), зменшується набряк кінцівки, відновлюється чутливість. При огляді ураженої кінцівки визначаються великі ділянки некрозу шкіри, в рану випирають некротизировавшиеся м’язи тьмяно-сірого кольору, вони можуть відторгатися шматками, наростає атрофія м’язів і тугорухомість у суглобах.

Лікування

Відразу ж після звільнення кінцівки від стискання хворому вводять тримепередин, морфін, пошкоджену кінцівку туго бинтують еластичним або звичайним бинтом, накладають на неї транспортну шину. Перед транспортуванням при ознаках починається серцево-судинної недостатності хворому вводять ефедрин, норепінефріну, протишокові кровозамінників (декстран [пор. мовляв. маса 50 000-70 000]). Після доставки його в стаціонар лікування проводять з урахуванням періоду розвитку хвороби. Відразу розпочинають протишокову і дезінтоксикаційну терапію. Внутрішньовенно вводять протишокові кровезамещающие розчини, розчин альбуміну, плазму, розчини гідрокарбонату натрію. Загальна кількість введеної за добу рідини має становити 3000-4000 мл (з урахуванням діурезу). При надходженні хворого проводять циркулярну прокаиновую блокаду кінцівки і обкладають її міхурами з льодом. Міхури з льодом продовжують застосовувати протягом 2-3 днів, через кожні 3-5 год бульбашки знімають на 1,5-2 ч. Призначають антибіотики широкого спектру дії. За хворим ведуть постійне спостереження (вимірювання артеріального тиску, визначення пульсу, погодинного діурезу).

Протишокову і дезінтоксикаційну терапію здійснюють у I періоді. При наростанні ниркової недостатності і зниження діурезу виробляють широке розсічення пошкоджених тканин.

У II періоді хвороби, при виході хворого із стану шоку, для боротьби з нирковою недостатністю використовують гемодіаліз (штучну нирку).

У III періоді проводять лікування гнійних ран, некрозів, гангрени — за загальними правилами.

У важких випадках травматичного токсикозу при стані, який загрожує життю хворого, проводять ампутацію кінцівки.

Розтягнення і розрив

При раптовому різкому і сильному русі, що перевищує межі еластичності зв’язок, сухожиль і м’язів, але зі збереженням їх анатомічної цілісності, настає розтягнення (distorsio), а при переході бар’єру еластичності з порушенням анатомічної цілісності тканин відбувається розрив (ruptura).

Частіше зустрічається розтягнення зв’язок гомілковостопного суглоба (при підгортанні стопи), рідше — колінного суглоба. Клінічні прояви розтягування аналогічні таким при ударі тканин: локальна болючість, припухлість, набряк тканин, болючість руху в суглобі.

Лікування — спокій, туга пов’язка, холод в першу добу, потім теплові процедури для розсмоктування крововиливу. Відразу після травми використовують заморожування трихлоретиленом, направляючи струмінь препарату з ампул на болючу ділянку. Цим знімається біль, зменшуються крововиливи і набряк тканин.

Розрив м’язів виникає при надмірному їх напрузі. Найбільш часто пошкоджуються двоголовий м’яз плеча, чотириголовий м’яз стегна і литковий м’яз. Клінічна картина досить чітка: в момент розриву хворий відчуває сильний біль (як удар електричним струмом), функції м’язи повністю виключаються. На місці розриву визначаються западина і гематома.

При неповному розриві м’язи кінцівку мобілізують гіпсової лонгетой, надавши м’язі стан повного розслаблення: при розриві двоголового м’яза верхню кінцівку мобілізують в положенні згинання в ліктьовому суглобі під прямим кутом, при розриві чотириголового м’яза стегна на нижню кінцівку в випрямленому положенні накладають лонгету, при розриві литкового м’яза нога повинна бути зігнута в колінному суглобі. Іммобілізація триває 2-3 тижні, потім застосовують масаж, лікувальну фізкультуру.

При повному розриві м’язів лікування лише оперативне: зшивання м’язи з іммобілізацією кінцівки після операції на 2-3 тиж.

Розриви сухожиль супроводжуються болем і порушенням функцій суглоба. Частіше зустрічаються розриви сухожиль кисті та пальців, п’яткового сухожилля, сухожилля довгої головки двоголового м’яза плеча. При розриві сухожиль хворі відзначають біль, порушуються функції суглоба (згинання або розгинання — залежно від ураженого сухожилля). При огляді визначаються припухлість, болючість в місці розриву сухожилля.

Лікування оперативне: зшивання сухожилля.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here